Шарль Бодлер. Падло

Чи пам’ятаєте той жах, моя кохана,

Як літнього, жаркого дня

В яру, між скелями, де трав’яна поляна,

Ми вздріли здохлого коня.

Як та повійниця, падлятина лежала,

Задерши ноги догори,

І черево гидке цинічно відкривала,

Немов казала,— на, бери!

А сонце пражило, неначе купу трути

Спалити прагнуло дотла,

І все частинами Природі повернути,

Що в цілості вона дала.

Дивились небеса на вишкірені зуби,

Немов на білий цвіт в траві,

Гатило в ніздрі нас таке смердіння грубе,

Що ви зостались ледь живі.

З гнилого живота, покритого мухвою,

Виходили черви полки,

І розтікалися лавиною живою

По шматах плоті хробаки.

Все те здіймалося, спадало і кишіло,

Само в собі текло й повзло,

Так, наче подихом напнуте гнійне тіло

Помножувалося й жило.

А світ мелодії творив — десь линув знову

Падучої води мотив,

Чи хтось там од зерна одвіював полову,

Ритмічно віялку крутив.

Зникали обриси, як маревіння кволі,

Як начерки на полотні,

Мазки, що їх митець завершує поволі,

Та тільки в спомині чи в сні.

З-за скель дивилася на нас тривожна псиця,

Чекала, хижа і метка,

Щоб знову підійти до падла й поживиться,

Обдерти м’ясо з кістяка. –

О! Станете ж і ви колись, моя кохана,

Мій ангеле і світе мій,

Як ця падлятина, як ця заразна рана,

Як цей стліваючий погній!

Після останнього причастя, моя мила,

Під володіннями трави,

Коли поглине вас безжалісна могила,

Такою будете і ви!

Красо, скажіть тоді черві, що підло рине

З цілунками на вашу грудь,

Що ваші форми я зберіг, моя богине,

Зберіг мого кохання суть!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.