Шарль Бодлер. Похмуре небо

Твій зір зволожений і колір віч твоїх

(Чи зелень там, чи синь?) уздріти я не міг.

В твоєму зорі — гнів і мрійності яса,

Так дивляться бліді й байдужі небеса.

Нагадуєш ти днів туманних білий щем,

Що змушує серця заходитись плачем,

Як нерви корчаться від зла й беруть на глум

Дух погасаючий і хворий, сплячий ум.

Ти схожа інколи на обрійну далінь,

Де сонце осені проходить, наче тінь;

Ти сяєш інколи, як далеч дощова,

Похмурим променем освітлена — жива.

О жінко-таїно, о небезпечна мло,

Чи є в твоїх снігах божественне тепло,

Чи насолоди я зазнаю ще й від них,

Гострішої за скло, за сталь, за вістря криг?

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.