Шарль Бодлер. Кіт

Десь, начебто в своїй оселі,

В моєму мозку ходить кіт,

Міцний, чудовий кіт, а хід

Його м’який, мов на фланелі,

А голос — трепетна струна —

Ласкавий, щедрий і глибокий;

Здається, то співає спокій

Чудовий, глиб і таїна.

Дає той голос насолоду,

Як плавний вірш, п’янкий такий;

Тече, бринить в душі моїй,

І проникає аж до споду.

Втишає він боління, гнів,

В собі вміщає всі екстази;

Щоб вимовляти довгі фрази,

Не потребує жодних слів.

О таємничий, дивний коте,

Немає кращого смичка

За голос твій — душа тремка

Народжує прекрасні ноти,

Як тільки він її дряпне!

Ти — кіт незнаний, серафічний,

Невловний, гармонійний, вічний,

Мов тіло янгола ясне.

II

Від хутра йде пахущість мила,

Духмяність ніжна, весняна;

Кота погладив я — вона

Мене назавжди напахтила.

Це дух домашності. Чертог

Людини він охороняє,

Життям всі речі надихає,

Він — може, фея, може, бог?

Як я в очах цього звіряти

Свій зір затоплюю, немов

Дивлюсь в душі своєї схов,

То починаю помічати

Зіниць вогненне шельмівство,

Живих опалів мерехтіння,

Що силою свого світіння

В моє вдивляються єство.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.