Шарль Бодлер. Сповідь

Один-єдиний раз ви ніжною рукою

На руку сперлися мені

(Той спомин дорогий, ту мить несупокою

Ношу я в серці аж на дні);

Була вже пізня ніч, цвіли зірки холодні,

Стояла надранкова тиш,

І місяць світло лив з небесної безодні

На сплячий, витихлий Париж.

Попід будинками та попід парканами,

Як тіні, кралися коти,

То пропадали десь, то знову йшли за нами,

Світили оком з темноти.

І несподівано в блідому світлі ранку

Розквітнув поміж нас інтим,

І ви, хто тішиться життям безперестанку,

Хто грає сяйвом золотим,

Весела й радісна, як та сурма достоту,

В пересвітах нічної мли

Пронизливо сумну і жалісливу ноту

Мені зненацька подали.

Та нота вирвалась, немов страшна дитина,

Як те мале каліченя,

Котре, соромлячись людей, лиха родина

Ховала десь од світла дня.

Так, бідний ангеле, співала ваша нота:

«На цьому світі все — обман,

І добродушністю маскується підлота,

І дбають всі про свій гаман;

І бути гарною — це ремесло і праця,

І роль артисточки в шинку —

Це значить кожному щасливо посміхаться,

Сховавши усмішку гірку;

І все, що постає із почувань, пропаще,

Не має тривкості любов.

Вона ламається й знаряддя негодяще

Час Вічності дає на схов».

Я часто згадую чаклунське передрання,

Томління, кроки на соші,

І світло місяця, і трепетне шептання

При сповідальниці душі.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.