Люблю дивитись, любко мила,
Як плоть твоя блищить,
Немов тканина срібнокрила,
Де є ще й злотна нить.
В твоїм волоссі, наче в морі,
Де води запашні,
Де хвилі темні й неозорі –
Бурун на буруні –
Моя душа, що прагне плавань,
Знімається з кітви,
І напинає понад гавань
Вітрила-рукави.
Твої зіниці – не безодні,
Де видно втому й жаль,
А дві коштовності холодні,
Де золото і сталь.
Вигиниста і тонкорука,
Ти станом повела,
Ти йдеш – танцює так гадюка
На кінчику жезла.
Немов голівка слоненяти,
Дитинна голова
Хитається твоя – пізнати
Недбалість божества.
Ти йдеш, мов корабель в
негоду,
Як хвиля б’є скісна,
І він, хитаючись, у воду
Бортами порина.
Коли
твоя п’янлива слина
До
берега зубів
Підходить,
наче безупинна
Вода
з льодовиків,
Хмелію
в ніжності й покорі,
Неначе
од вина,
Що
сипле в серце ясні зорі –
Аж до
самого дна!
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар