Шарль Бодлер. Велетка

За тих часів, коли в могутньому пориві

Природа велетнів приводила на світ,

Біля гігантки я провів би дні щасливі,

До неї тулячись, як любострасний кіт.

Я бачив би: цвітуть душа і юне тіло,

І за туманами вологими в очах

Вгадав би – проросло і в серці вже дозріло

Похмуре полум’я, кохання шал і страх.

Я дерся б радісно, спинався б скільки сили

На пагорби колін, на стегон крутосхили,

Або, коли вона приляже на руді

Пшеничні падоли, сповита сонця грою,

Я спав би в затінку високої груді,

Як мирне селище під круглою горою.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.