Дружина мертва, я — на волі!
Тож пити можу досхочу.
Я від її сварні й плачу
Накатувався вже доволі.
Тепер — король. Немає мли,
В повітрі мов бальзам розлито...
Вже в нас було подібне літо,
Як ми кохатись почали.
Я спрагу заливав — несила
Затамувати ненасить:
Лилося стільки, що вмістить
Те все могла лишень могила.
В криницю кинув я жону,
Цямрини кам’яну споруду
Звалив на неї. Я забуду
Про це, коли навік засну.
В ім’я присяги, від якої
Ніхто не може увільнить,
Та, щоб змиритися на мить,
Як в дні любові молодої,
Я попросив її прийти
На шлях, де пустка, наче
трумна...
Вночі... Вона прийшла!
Безумна!
Та всі ж ми бранці глупоти!
Вона була ще дуже гарна,
Хоч зморена. її кохав
Безмежно я й тому сказав:
«Іди з цього життя, почварна!»
Це незбагненна дивина,
Але, чи хоч один п’яниця
Додумався, коли не спиться,
Зробити саван із вина?
Ці нелюди, що цмулять зрання,
Ці пияки тверді, як мур,
Цей набрід невразливих шкур
Не знає справжнього кохання.
З його склянками трути й сліз,
З його чаклунством в ночах
темних,
Зі скреготом заков тюремних,
Скелетів, ланцюгів, заліз!
Я — вільний! Як сльота осіння,
До смерті ввечері нап’юсь,
На землю лагідну вкладусь
Без лютих докорів сумління,
Як пес я спатиму! Хай віз,
Вантажений лайном, чи потяг,
Що пролітає, наче протяг,
Важкими лезами коліс
Розітне плоть мою схололу,—
Все байдуже мені — в ту мить
З Диявола я буду кпить,
І з Бога та з його престолу.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Вино.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар