Шарль Бодлер. Осіння пісня

I

Вже скоро нас ковтне схолода сутінкова;

Прощай же, літніх днів хмеління осяйне!

Я чую: по дворах на брук скидають дрова,

Одлуння погребінь спечалює мене.

В єство моє зима повернеться: поблеклі

Дні праці рабської, ненависть, дрож і лють.

І серце трепетне, як сонце в сніжнім пеклі,

Червоним плиттям криг морози обкладуть.

Десь глухо гупають об тротуар поліна,

Так ніби ешафот будує смерть трудна.

І падає мій дух, немов стіна камінна,

Що не витримує ударів тарана.

Здається, хтось труну змайстровує в підвалі,

Працює з поспіхом, не покладає рук.

А для кого? Вже йде пора журби й печалі,

Розлуку та відхід віщує скорбний звук.

ІІ

Я ваших довгих віч люблю зелені чари,

Але сьогодні все гірке й чуже мені;

Віддам я вогнища, кохання, будуари

За сонце, що горить на морі в далині.

Кохайте все ж мене, невдячного чи й злого,

І будьте матір’ю, кохана ви чи друг,

І будьте ласкою світила золотого,

Що вже ховається за червонястий пруг.

Жахна могила жде, так дайте ж на коліна

Покласти вам своє затьмарене чоло,

Тужити, що пройшла пора жарка й промінна,

Відчути осені згасаюче тепло.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.