Шарль Бодлер. Розмова

Ви — небо осені рожеве і прозоре!

Мене ж поглинула печалі темна хлань,

Що, відступаючи, лишає, наче море,

На вибляклих устах болото спогадань.

Намарно, подруго, в ласкавості й довірі

Ти до грудей моїх зомлілих припадеш,

Немає серця там — його пожерли звірі,

І жінки лютий зуб впивався в нього теж!

Що моє серце? Бруд, пристанище облуди,

Колись — палац, тепер — запльована корчма... —

Та ні, пашать життям ще ваші голі груди!..

Красо, нагайко душ, цього ти ждеш сама!

Вогненним поглядом, сяйнистим, наче свято,

Лахміття це спали, що звірами потято!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.