Шарль Бодлер. Вино ганчірників

Не раз під ліхтарем, в червонуватій мряві,

Де вітер б’є світла і дме в двори діряві,

На вулиці брудній, де стигне твань і гидь,

Де людства закваска булькоче та бурчить,

Ганчірника ти вздриш, що йде собі поволі,

Тримаючись за мур або зігнувшись долі,

І, не звертаючи уваги на шпика,

Щось проповідує до каменя й листка.

Він надиктовує одні для всіх закони,

Він за покривджених стає до оборони,

Він повергає зло, і в прохолодну рань

Від добростей своїх п’яніє старигань.

Розбиті працею та вбогістю родини,

Отак ці старики в надранішні години,

То тяжко встаючи, то падаючи з ніг,

Йдуть по блювотині Парижа в свій барліг.

Друзяки їх ведуть, воїтелі колишні,

В боях посивілі, чиї вусища пишні

Звисають, мов старі і славні прапори.

Та чується їм клич воєнної пори,

Хвалу народові, що п’яний від кохання,

Крізь барабанний грім та грізне вибухання

Снарядів, криків, сурм та оргій світляних

Несуть вони, і світ дивується на них.

Отак іде вино, подібне до Пактола,

І прозолочує все людство надовкола,

І славить голосом людини власну роль,

І роздає дари, як істинний король.

Щоб стихомирити боління та печалі

Старих старців, що мруть під плотом чи в шпиталі,

Сон сотворив Господь; людина ж додала

До сну святе вино, плід світла і тепла.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Вино.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.