Шарль Бодлер. Лесбос

Ти — грецьких любощів, латинських ігор Мати,

О земле острівна! Тут, радісні й п’яні,

Цілунки, мов сонця, жадають пал віддати

І проливають млость у дивні ночі й дні,

Ти — грецьких любощів, латинських ігор Мати;

О Лесбосе, твої цілунки — водограї,

Потоки, що стремлять у таємничу хлань,

Чудесно зроджені, і впину їм немає,

Ласкаві, грозяні, з відлуннями ридань,

О Лесбосе, твої цілунки — водограї!

Красуні вславлені в обіймів томній зморі!

Пробуджують луну зітхання, повні зваб;

Тобі, як Пафосу, дивують світлі зорі,

Венера заздрити самій Сафо могла б —

Красуні вславлені в обіймів томній зморі!

О теплий Лесбосе, в нічних свічадах зрима

Безплідна спрагота улюблениць твоїх.

Самозакохані, з пустельними очима,

Дівчата визріли для ласки — врода їх,

О теплий Лесбосе, в нічних свічадах зрима;

Нехай старий Платон похмуро супить брови —

В нестримних пестощах спасіння молиш ти,

Під скіпетром твоїм — владарство загадкове

Вигадливих утіх, і ласк, і жаготи.

Нехай старий Платон похмуро супить брови!

Тобі проститься все за споконвічні болі

Погордливих сердець: безмежжям снять вони,

Кого у дальню даль, мов клич самої долі,

До інших обріїв зве усміх осяйний.

Тобі проститься все за споконвічні болі!

Хто, Лесбосе, з богів тебе судити годен,

Хто ганив би в трудах похилене чоло?

На горніх терезах не зважений ще жоден

Ручай твоїх плачів, що море прийняло.

Хто, Лесбосе, з богів тебе судити годен?

Що до законів нам, і правих, і неправих?

Богині з Островів, шляхетна, горда кров!

Невинно явлена в обрядах величавих,

Сміється із Небес і Пекла їх любов!

Що до законів нам, і правих, і неправих?

Бо вибрано мене єдиного на світі —

У віршах славити кохання грецьких дів,

Бо змалку тайнощі я знав несамовиті

І сміху буйного, і темрявих плачів,

Бо вибрано мене єдиного на світі;

Пильную відтоді над урвищем Левкати,

Неначе вартовий, задивлений без сну, —

Чи не пливуть легкі вітрильники й фрегати,

Чи їхні обриси не крають далину?

Пильную відтоді над урвищем Левкати,

Аби дізнатися, чи море милостиве:

Із хорами ридань, які у скелі б’ють,

Чи донесуть колись до Лесбоса припливи

Коханий прах Сафо, що вирушила в путь,

Аби дізнатися, чи море милостиве?

Закохана Сафо, о мужніх строф майстрине,

Сама Венера тут — неначе зблідла тінь! —

Окрила темнота небесне око синє,

Замкнувши круг твоїх пронизливих болінь,

Закохана Сафо, о мужніх строф майстрине!

Ти від прекрасної Венери чарівніша,

Яка пишається, і світ бере у бран,

І ллє ясні скарби примарного безгрішшя

На зачудований дочкою Океан;

Ти від прекрасної Венери чарівніша!

Сафо, що вмерла в день жахного святотатства,

Коли, зневаживши священний ритуал,

Щедротно віддала своїх чеснот багатство

Зухвальцю гордому на гіршу із потал —

Сафо, що вмерла в день жахного святотатства!

І Лесбос відтоді — оселя нарікання:

Хай славу острову співають навкруги,

Однак його п’янить щоночі крик страждання,

Яким відлунюють безлюдні береги.

І Лесбос відтоді — оселя нарікання!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Книга уламків.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.