Шарль Бодлер. Маска

Алегорична статуя в ренесансному стилі

Скульпторові Ернесту Крістофу

Ось флорентійський дар краси — могутньотіла,

Кремезна і струнка, божественна жона;

В ній просяває дух, в ній благородство й сила,

В ній елегантності незглибна явина;

Ця жінка створена на те, щоб царювати

Над ложами князів, сліпити, мов алмаз,

Дозвілля короля чи папи чарувати.

Поглянь на усміх цей, де начебто екстаз

Вдоволення живе – глузливий, млосний усміх,

Поглянь на ясний вид, що сяє, наче храм,

Де в кожній лінії – лиш перемога й успіх,

Де кожна рисочка немов говорить нам:

«Мене веде жага, мене кохання кличе!»

О, скільки ласки в ній, і чару, й дивини!

Але пройдім ще крок, і диво таємниче

Ми обдивімося з тамтої сторони.

О фальш мистецтва! Гидь! Де ж ця краса казкова?!

Глянь – з боку іншого ця жінка постає,

Немов якась жахна потвора двоголова!

Та ні! Це маска! Це обличчя не своє

Вона показує! А там, під машкарою, –

її справжденний лик, і справжня голова,

Жахливо стиснута! З її очей рікою

Йдуть сльози – вже нема в тій жінці божества!

Красо небачена! Чудовна ти і вбога,

Мене твоя брехня, як те вино, п’янить,

Твій жах і біль – моя всолода і тривога,

Твоя гірка сльоза – моя щаслива мить! –

Але чого ж вона ридає? Досконала

Краса, котра могла б скорити людський рід,

Якого зла вона і від кого зазнала?! –

Ридає, бо жила! Бо в серці в неї лід!

Ридає, бо живе! Життя несамовите

Вона оплакує; заходиться слізьми

Найбільше через те, що й завтра мусить жити,

І післязавтра теж, і завжди – так, як ми.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.