Шарль Бодлер. Непоправне

Скажи, чи вдушимо Докору злий мікроб,

Що повзає, немов погуба,

І нами живиться, як мертвяками хроб,

Як гусениця — листям дуба?

Скажи, чи вдушимо Докору злий мікроб?

Скажи, в якім вині ми втопим цього ката

Несхитного, як смерті страх,

Руйнівного, як та повія пранцювата,

Терплячого, як той мурах,

Скажи, в якім вині ми втопим цього ката?

Як знаєш це, скажи, чаклунко дорога,

Врятуй того, хто помирає

Від розпачу, немов чиясь важка нога

Йому на горло наступає;

Як знаєш це, скажи, чаклунко дорога,

Скажи, врятуй того, хто гине від розпуки,

Хто, мов поранений солдат,

Вмирає й дивиться, як близько ходять круки,

Як вовк нюшкує біля п’ят;

Скажи, врятуй того, хто гине від розпуки!

Чи можна освітить бруднющий небосхил?

Чи можна розірвати млицю,

Густішу від смоли, коли нема світил,

Нема надій на блискавицю?

Чи можна освітить бруднющий небосхил?

Назавжди згашено в оранді світло вбоге,

Надовкруги панує тьма,

І для стражденників з недоброї дороги

Ніде притулку вже нема;

В оранді погасив Диявол світло вбоге!

Чи ж любиш проклятих, чаклунко осяйна?

Чи знаєш ти страшну Докору,

Що, мов отруєна, скажена звірина,

Вганяє зуби в душу хвору?

Чи ж любиш проклятих, чаклунко осяйна?

Нас Непоправне їсть, катує, загризає,

Жере, невтомне, як терміт;

І дух нужденний наш, як гріб, занепадає,

І згодом валиться взаміт.

Нас Непоправне їсть, катує, загризає!

В театрі бачив я за тканкою куліс,

Як фея ніжна й злотокрила

Крізь темряву пливла, мов крізь глибокий ліс,

І раптом сонце засвітила,

В театрі бачив я за тканкою куліс

Істоту, що була із золотого мрева,

І повергала Сатану!

Але моя душа — тверда сталінь крицева —

Театр, де марно ждуть ясну

Істоту дорогу із золотого мрева!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.