Не ангельський ти маєш вид,
Чаклунко з чорними очима,
Знадлива і непощадима,
Лукава, наче сто єхид.
Я божествлю тебе, кохана
Пустунко, пристрасте, жаго;
Так жрець обожнює свого
Жахного ідола і пана.
Ти — дивна таїна краси,
Божественна в самій поставі.
Ти маєш коси кучеряві,
Що пахнуть, як поля й ліси.
О німфо темна, чорнокрила,
Твій чар — то вечора блават.
Іде від тебе аромат,
Як від гарячого кадила.
Який п’янкий з тобою гріх,
Моя нестомлива богине,
Устав би й мертвий з домовини
Від пестощів і ласк твоїх!
Ти позами любовне ложе
Дивуєш, в’єшся, як вогонь.
Мойого тіла темна тонь
Твого вогню вмістить не може.
О, страшно спрагу й ненасить
Втоляєш ти, моя кохана;
Твій поцілунок, наче рана,
Ласкаво й трепетно болить.
Мене ти роздираєш ніжно
І в серце дивишся мені,
Як зірка, що на вишині
Виблискує блакитно-сніжно.
Тобі під ноги я кладу —
Під черевички із атласу —
Свій дар, життя малу прикрасу,
І долю, як алмаз, тверду.
Ти дні мої печальні й сірі
Сліпучим сяйвом пойняла,
Ти — спалах щастя і тепла
В моєму чорному Сибірі.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар