Шарль Бодлер. Сонце

Крізь передмістя, де на вікнах висять завше

Фіранки, любощі таємні приховавши,

І сонце люто б’є, подвійну вклавши міць,

По місту, і дахах, і по ланах пшениць,—

Я йду, вправляючись у дивнім фехтуванні,

Всякчас полюючи на рими, ще незнані,

І спотикаюся об дикий камінь слів,

І вірші вловлюю, жадані з давніх днів.

Проміння сонячне, цей лік на недокрів’я,

В душі плекає вірш, як ружу серед нив’я,

Воно вивітрює обтяжливі думки,

Медами сповнює і мозки, й стільники,

Вділяє сил своїх убогим та калікам,

Людей наснажує піднесенням великим

І врунам надає снаги та буйноти

У серці вічному, що прагне знов цвісти!

Ледь сонце у міста зійде, на взір поетів,

Вивищується суть усіх низьких предметів,—

Воно, покинувши свою захмарну даль,

Ступає, мов король, у замок і в шпиталь.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.