Шарль Бодлер. Флакон

Є пахощі міцні, невтомні аромати,

Спроможні в пори всіх речей і тіл вникати,

І кажуть, що вони живуть і в порах скла.

Отож, у скринечці, що замкнута була

Багато літ, або десь в мотлосі брудному

Спорохнявілого, покинутого дому

Знаходять інколи старий флакон — дива! —

З якого струменить духів душа жива.

І тисячі думок, мов хризаліди сплячі,

Вмить прокидаються у тьмяному замряччі

І випростовують, зачувши рук тепло,

Блакиттю й золотом лямоване крило.

П’янливі спомини летять у високості,

В повітря звихрене, та раптом сила млості

Штовхає душу вниз руками обома

В безодню, де лежить міазмів людських тьма.

Там піднімається із тліну, з порохнявин,

Мов Лазар, що встає, і роздирає саван,

І слухає своїх змертвілих костей хруп,

Кохання згірклого пахкий, чудовний труп.

Як зникну з пам’яті людей, як без пощади

Жбурнуть мене в куток зловісної шухляди,

Чи на посмітнище, чи десь в забутий схрон,

Як запорошений і висохлий флакон,

Я буду гробівцем твоїм, чумо кохана,

Отруто дорога, ядуча, нездоланна,

На небі зварена, мені налита вщерть,

Живлюща, як життя, і вбивча, ніби смерть.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.