Шарль Бодлер. Духовне світання

Як до розпусника в сіянні Ідеалу

Заходить світло дня рум’яне, мов дитя,

Тварюка заспана вчуває каяття,

І ангел будиться в гидкій душі помалу.

Для очманілого, який страждає, й снить,

І згадує свої блазенства низькородні,

Вже відкривається принадливість безодні,

Духовних просторів незаймана блакить.

Так, чиста й сяюча, ясна моя Богине,

Твій вид у спогаді переді мною лине,

Над оргій рештками, над чадом марноти.

Зникає світло свіч на сонці, бо найдужче

Світило в небесах — така звитяжна й ти,

О світляна душе, о сонце невмируще!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.