Шарль Бодлер. Гра

У кріслах вибляклих — блудниці вже не юні:

Фатальний блиск в очах, густий малюнок брів;

Вони жеманиться і ронять з вух відлуння

Металу жовтого й коштовних камінців;

При ломберних столах — бліді, безгубі лиця,

Беззубі щелепи, знекровлені вуста,

І пальці, скорчені в пекельній моровиці,

В кишенях лапають, де світить пустота;

Вгорі, під стелями — ряди чадних кінкетів

Та люстр оманливих, що кидають одсвіт

На хмуряні лоби уславлених поетів,

Які програти свій прийшли кривавий піт,—

Ось чорне видиво, котре у ніч безсонну

Раптово виникло перед лицем моїм.

І сам я у кутку притихлого притону,

Мов наяву, стояв і німо заздрив їм:

Я заздрив пристрастям оцих людей, що грали,

Й жалобним радощам блудниць, і, не втаю,

Усім, що напоказ, без стиду закладали

Ті — давню честь, а ті — ясну красу свою;

І заздрості жахавсь, бо, від своєї ж крові

Сп’янілі, мчать вони і не щадять зусиль,

У хлань розверзнуту, обрати все ж готові

Не смерть і небуття, а пекло й лютий біль!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.