Шарль Бодлер. Любов до облуди

Коли я бачу, як проходиш ти, кохана,

І б’ється в стелю спів з акордом струн лунких,

І ти — вся музика, гармонія рахманна,

І повна спокою глибінь очей твоїх;

Коли вдивляюся при світлі газу в дивне

Твоє химерливо-принадливе чоло,

Де з сяєвом очей, владарна королівно,

Вечірні факели досвітнє творять тло,—

Я мовлю сам собі: яка вона чудовна,

Якою свіжістю пашать її вуста!

Яка розважлива любов її гріховна,

А в серці — споминів бентежна вагота!

Чи ти — плід осені, дитя моїх фантазій?

Чи урна, сповнена розпачливих ридань?

Духмяний цвіт, що зріс у пломінкій оазі?

Чи ложе, стелене для світлих раювань?

Я знаю: очі є, де світить жаль бездонний,

Коштовних таємниць не криє їх краса;

Шкатули без скарбів, порожні медальйони

Стократ пустельніші од вас, о Небеса!

Хіба не вистачить того, що й ти — омана,

Мені, що істини відрікся без жалю?

Облуда, маска ти? Байдужа? Невблаганна?

Я все одно тебе, прекрасна, божествлю.

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.