Шарль Бодлер. "Служнице віддана (ви ставились до неї Ревниво)..."

Служнице віддана (ви ставились до неї

Ревниво),— ти навік спочила під землею,

А нам пора нести тобі жалобну цвіть.

Мерцям на цвинтарі, напевно, теж болить,

Заледве падолист, сумуючи в дібровах,

Закружить надовкіл нагробків мармурових.

Мабуть, невдячними здаються їм живі,

Що сплять, зарившися в перини пухові.

Мерці снують думки і мрії невеселі

Без лагідних розмов, без Подруги в постелі,

Пожовклі кості їм обглодує черва,

По краплях сочиться волога снігова;

З літами вже ніхто їм не несе розради

І клоччя не скида з могильної огради.

Коли б увечері біля вогню, без сну,

Я вгледів знов її у кріслі, мовчазну,

Коли б уздрів її у темну ніч зимову,

Її, котра прийшла із гробового схову,

Її, повернуту на мить у мій покій,

Смутну й докірливу, як мати,— що ж би їй

Сказав я, дивлячись на сльози благородні

З порожніх двох очниць — розверзтої безодні?

 (З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.