Шарль Бодлер. Лебідь

Вікторові Гюго

I

Я нині думаю про тебе, Андромахо!

Новітній Сімоент, цей повен сліз ручай,

Свічадо плинне, де не стала й досі прахом

Гірка твоя судьба, вдовиний гордий пай,—

Раптово спомини в мені збудив дитинні,

Як площі Карузель доходив я кінця.

Вже давнього нема Парижа (місто нині

Прудкіше міниться, аніж людські серця);

Ще й досі згадую: бараки, пустирища

Із купами жорстви й поламаних барил,

І груддя цегляне, й трава дедалі вища,

В калюжах— пліснява і цвіль камінних брил;

Колись там був міський звіринець. Пам’ятаю,

У час, коли пітьму світання геть жене,

Коли пробуджений уранці Труд здіймає

Похмурий ураган у небо мовчазне,

Я бачив лебедя, який утік із кліті,

І сіпав лапами нестямно, й ледве тяг

Крило по каменю та по бруківці збитій.

Над висохлим струмком розкривши дзьоба, птах

Всю білину пір’їн занурював жаждиво

У порох, мріючи про чисту гладь ставів:

«Коли ж ти вдариш, грім? Коли проллєшся, зливо?»

Здавалося, герой Овідіїв ожив, —

Так поривався він туди, де в сяйві деннім

Блакиті вбивчої прозориться краса,

Здіймаючи увись вуста свої стражденні,

Немов Творцеві слав докір у небеса!

II

Не той тепер Париж! Та я в печалі й горі

Незмінний, адже все: риштовання осель,

Нових палаців блиск — як низка алегорій,

А спомини мої важенніші від скель.

Я знову думаю край луврського порога

Про втечу лебедя і той безумний дрож

Вигнанця-страдника, величного й смішного

В огні гризьких жадань! Про твій уділ також, —

Твій, Андромахо, бран і скніння невеселе

У Пірровім ярмі, царице осяйна;

Біля порожньої стоїш могили, леле! —

Ти, вдово Гектора,— Геленова жона!

В думках я бачу знов сухотну негритянку,

Що по грязюці йде, чекаючи, коли

Їй пальми Африки проблиснуть наостанку

Крізь непрозорий мур паризької імли.

Я думаю про тих, що втратили в житті цім

Усе — і назавжди! Кого зневажив світ,

Про тих, що ссали Біль, як молоко вовчиці!

Про змучених сиріт, що в’януть, наче квіт!

Блукаю духом я по місцині суворій,

Де сурми Споминів скликають рій тривог!

Я думаю про тих, що потерпіли в морі;

Про всіх подоланих!.. Про інших багатьох!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.