Іван Карабутенко. Лабіринт Бодлерівської естетики

І

КРАСА І ШЛЯХЕТНІСТЬ

Хоч в епіграфі до «Квітів Зла» Бодлер і радить «мирному буколічному» читачеві відкинути цю «сатурнічну» книгу, проте він сам накреслив своєрідний план, який допомагає зорієнту­ватися в лабіринті його естетики. «Краса,— сказав він у стат­ті «Всесвітня виставка 1855 року», — завжди химерна. Я не стверджую, що вона свідомо, холодно химерна (в такому ви­падку вона була б чудовиськом, котре зійшло з колій життя). Я маю на увазі, що їй завжди притаманно трохи дивацт­ва, наївного, ненавмисного, несвідомого і що це дивацтво надає їй вигляду Краси; це її ознака, її характеристика».

У Бодлеровому щоденнику є ще один аспект: «Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось по­лум’яне й сумне, щось трохи розпливчасте, що залишає місце для здогаду... Таїна, жаль — також ознаки краси... Нарешті признаюся, до якої міри я почуваюся сучасним в естетиці, — нещастя. Я не переконую, що радість не могла б сполу­чатися з красою, але Радість — одна з її найвульгарніших при­крас, тим часом як Меланхолія — улюблена подруга».

Таким чином, Бодлер передував пошукам багатьох поетів дев’ятнадцятого і двадцятого століть, котрі називали його вчителем. «Розпливчасте, що залишає місце для здогаду» — основа естетики Малларме, який сказав: «назвати предмет — означає знищити три чверті насолоди від вірша (вона в по­ступовому вгадуванні), навіяти його — ось мрія». Що ж до «нещастя» — то один із видатних ліриків нашого століття Поль Елюар пояснював у праці «Дзеркало Бодлера»: «Цей смак до Нещастя робить із Бодлера вищою мірою сучасного поета, так само, як Лотреамона та Рембо. В епоху, коли суть слова «щастя» щодень деградує, перетворюючись на синонім бездумності, цей фатальний смак — надзвичайна чеснота Бод­лера».

Дмитро Наливайко. Шарль Бодлер - поет скорботи і протесту

Давня, але непорушна істина говорить, що в сфері люд­ських діянь, яка зветься історією, найвимогливішим і найсправедливішим суддею є час. Він розставляє все по своїх міс­цях, розвінчує фальшиві авторитети й підносить справжні, встановлює остаточну ієрархію цінностей. Цей закон неухильно діє також в історії літератури, і один з промовистих прикла­дів його дії серед численних інших, — доля поезії Шарля Бод­лера.

Шарль Бодлер належить до тих поетів, які не зазнали розуміння і визнання у сучасників. За винятком вузького ко­ла, що складалося переважно з людей мистецтва, в ньому вбачали небезпечного амораліста, богохульника, анархіста, напівбожевільного,— кого завгодно, тільки не того, ким він був насправді, тільки не великого поета. Таке ставлення до Бодлера пояснюється насамперед тим, що з молодих років і до смерті він перебував у стані конфронтації з тогочасним суспільством. Він не був революціонером, але ця конфронта­ція, цей конфлікт були непримиренними, виключаючи будь-який компроміс, будь-яку іншу розв’язку, крім трагічної для поета.