До мого дому нині зрана
Прийшов підступний Сатана:
«Я знаю,— мовив він,— Кохана —
То диво! Створена вона
Митцем; рожеві, чорні, білі
Є чари в ній, скажи ж мені,
А що найкраще в тому тілі,
В тій ніжності і білизні?»
Душе, ти так відповідала
Ненависному: «Йди й поглянь —
Де сяє цілість досконала,
Нема окремих вчарувань!
Що більше вабить — рук покора
Чи сяйво незбагненних віч?
Не знаю! Вся вона — Аврора,
І вся цілком — як втішна ніч.
І надто сильне в ній сіяння,
Глибинне світло чистоти,
Щоб немічне розумування
Могло ту вроду осягти!
Мої чуття — єство єдине,
Це дивних перетворень світ:
її дихання співом лине,
А голос — пахне, наче цвіт!»
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар