Що робить Бог-Отець із хвилею
прокльонів,
Яка з землі встає, гримить,
мов океан?
Як пересичений бенкетами
тиран,
Він спить під ніжний звук
стогнань, проклять мільйонів.
Ах, це, без сумніву, симфонія
хмільна —
Катованих плачі та мучеників
крики;
Не вдовольнився ще музичний
слух владики,
Хоч стільки вже віків звучить,
звучить вона.
— Ісусе, пригадай, як до його
могуті
В оливковім саду молився ти, а
він
Сміявся, чуючи заліза
передзвін,
Як цвяхи в плоть твою кати
вганяли люті!
Коли в твоє лице плювала
солдатня,
Сволота до хреста чинити йшла
паскудство,
Вгризалось терня в лоб, де
поміщалось Людство,
І кров текла вочу, згасивши
світ за дня,
Коли жахна вага розтерзаного
тіла
Повисла на руках, розтягнутих,
як дріт,
По блідному чолу котився
градом піт,
І в присмерті душа вогнем
палахкотіла,
Скажи, хіба тоді ти не згадав
хвали,
Час, як на ослику в’їжджав ти
до столиці,
Тріумфував народ, а фарисеї
ниці
Вклонялися до стіп, торкались
до поли...
Як з храму гендлярів той
набрід з-під престолу,
Ти проганяв бичем, як ти
творив життя,
Скажи, чи не ввійшло у серце
каяття
Раніше за той спис, що вбився
в плоть схололу?
— Я з радістю помру... Цей
світ немилостив,
Тут мрія й діяння — ворожі між
собою.
Якби ж я вмерти міг з мечем на
полі бою!
Петро відріксь Христа... І
добре він вчинив.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Бунт.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар