Шарль Бодлер. Сумний мадригал

I

Не будь розумна, будь вродлива,

Зажурена й печальна будь!

Як полю — річка, цвіту — злива,

Тобі журба й сльоза тремтлива

Чарівливості додають.

Я особливою любов’ю

Люблю тебе, як плачеш ти,

Як володіє страх тобою,

Як виглядаєш ти слабою

В серпанку горя й сумоти,

Як жаль гіркий тебе проймає,

Як навіває звідусіль

Крило минувшини безкрає,

Мов на того, хто помирає,

На тебе жалісливий біль.

Я прагну — о моя богине! —

Щоб ти заплакала ридма,

Бо сльози, наче ті перлини,

Освітлюють душі глибини,

І світла кращого нема!

II

Я знаю, мучишся ти чорно

Від давніх, стоптаних кохань;

Гординя проклятих незборно

В тобі ятріє, наче горно,

Де вічно пломеніє грань.

Та муки всі твої й тортури —

То ще не Пекло! Твій кошмар —

Відомсти видиво похмуре —

Трутизна, та ножі, та шнури,

Та захват від жахних покар.

Тремтиш, як хтось у двері стука,

Ждеш від усіх лиш горя й зла,

Але відрази люта мука,

Що студить серце, як гадюка,

Тобі ще в душу не вповзла.

В гарячці ночі і спокути,

Рабо й царице, повна мрій, —

Жадань страшніших від отрути,

Не можеш ти мені шепнути:

«Тобі я рівня, царю мій!»

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.