Шарль Бодлер. Привид

I

ПІТЬМА

В безодні незглибимої печалі,

Де тоскна Ніч, володарка німа,

Де промінця веселого нема,

Сиджу, неначе в темному підвалі,

Митець, кому глузливе божество

На пітьмі малювати повеліло;

З могильним апетитом власне тіло

Я обертаю на смачне їство.

Втім, зблискує у темностях зірниця,

І, начебто народжена в раю,

Зринає з неї красоти цариця;

Свою відвідувачку впізнаю:

Так, це вона! Хоч ніби чорна з’ява,

Та мерехтка, світлиста й величава.

II

АРОМАТ

Читачу мій, чи довелося вам

Захмелівати, наче від кохання,

Від мускусу пахкого й колихання

Курінь, що ними виповнений храм?

Глибокі чари — завжди повертання

В минувшину п’янку, мов фіміам;

Цілунками коханці до нестям

Збирають з тіла квіти спогадання.

Здіймався дикий, хижий аромат

З її волосся, начебто з кадила,

Що в нім ятряться молодощі й сила;

І плаття, чи муслін, а чи блават,

І плоть її благословенна й чиста —

Все пахло, наче шкіра хутряниста.

ІІІ

РАМА

Як гарна рама, що не задля моди,

А для краси чудовне полотно,

Від світу відокремлює й воно

Стає явою власної природи,

Так позолота, меблі і клейноди,

Металів цінних ніжне волокно,

Все стало, мов для ясності вікно,

Оправою для осяйної вроди.

Здавалось їй, що лагідний атлас,

Та ніжні оксамити і блавати

її кохають палко, й напоказ

Вона любила голизну давати

Під поцілунки їм і раз у раз

Являла граціозність мавпеняти!

IV

ПОРТРЕТ

Хвороба й смерть на сірі попелища

Зведуть вогонь, що радощі дає.

Із сяйва, що несли палкі очища,

Із уст, де серце втоплено моє,

З цілунків запахущих, як бальзами,

З нестями, що мов блискавка несе,

Залишиться блідими олівцями

Накреслений малюнок. От і все.

Та й він, як я, на самоті вмирає,

Бо час, немов нещадний лиходій,

Жорсткими крилами його стирає.

Життя й Мистецтва чорний кате, стій!

Не вб’єш тієї, що була зорею,

І втіхою, і славою моєю!

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.