Розпуста й Смерть ідуть у
парі, й дуже мило
Винагороджують людей своїм
добром.
Цнотливе в кожної лахміттям
вкрите тіло,
Безплідний — черева
привабливий огром.
Поет, якому все давно
осточортіло,
Бо пеклу догоджав і змучився
трудом,
Відчув, що дім розваг —
насправді та ж могила,
А ложе й тут, і там не
торкнуте стидом.
І спальня, і труна, як добрі
дві сестриці,
Хулою сповнені, зарівно нам
дають
Страхітні розкоші і втіх жахну
могуть.
Коли ж, Розпусто, я засну в
твоїй гробниці?
Коли вже, Смерте, й ти, новий
зробивши зріз,
На мирт сестринський — свій
прищепиш кипарис?
(З французької переклав Михайло Москаленко)
Шарль Бодлер. Квіти зла.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар