Шарль Бодлер. Окаянні жінки

Мов стадо, вигнане на прибережне ріння,

Вони задивлені у круговид морський,

Або ж, у нападі гіркотного томління,

Жадають доторків коханої руки;

Одні біля джерел, у тінявій діброві,

Виповідаючи страхи дитинних мрев,

Тихцем повторюють обітниці любові

І дряпають кору ще молодих дерев;

А ті, мов дві сестри, велично і поволі

Ступають серед скель, де сонмище примар

Святий Антоній вздрів, і їхні груди голі,

Як лава, вергали спокусливий свій жар.

Ще інші, зблиском смол осяяні, найдалі

Забрівши до яскинь або в поганський грот,

На допомогу звуть у гарячковім шалі

Тебе, о Вакх! Тебе, гамівника гризот!

І ті, залюблені в чернечі довгі строї,

Котрі ховають бич під строгістю убрань,

Котрі серед лісів і самоти нічної

Мішають сльози мук і піну раювань, —

О діви, демони, стражденниці, потвори,

Незгодні з дійсністю, довершені уми,

В самім безмежжі ви шукаєте опори,

То люттю сповнені, то тихими слізьми,—

Наздоганяє вас мій дух по ваших пеклах,

Люблю вас, сестри, й жаль я маю знов і знов

До ваших болещів, захланних і запеклих,

Серця, де глибоко, як в урнах, спить любов!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Квіти зла.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.