Шарль Бодлер. Сім старих

Вікторові Гюго

Мурашнику міський, о місто мрій! Людині

Привиддя просто вдень перепиняє путь!

Тут таємниці скрізь, мов соки тугоплинні

У жилах велетня могутнього, течуть.

Якось удосвіта, імлистою порою,—

Іще ряди осель ввижалися уяв,

Мов набережні дві, навислі над рікою,

Поетовій душі декор відповідав,—

Брудна і жовта мла спливала над землею;

Я йшов, нервуючи й прискорюючи крок,

Безсило сперечавсь із власного душею;

Здригались вулиці від гуркоту тачок;

Коли старий жебрак з’явився... Жовті лахи

Волого тьмилися під небом дощовим.

Будив би співчуття нужденний вид невдахи,

Якби не злісний блиск у погляді важкім, —

Здавалося, його пронизливі зіниці

Всотали в себе жовч, льодисті і тверді,

А гостра борода, жорсткіша від скребниці,

Була Іудиній подібна бороді.

Він був не зігнутий, а радше вщент розбитий,

Розчавлений життям,— здавалося, хребет

Прямий воліє кут з ногами утворити.

І палиця, й хода, вся множина прикмет —

Чотириногого каліку, чи єврея,

Що йде на трьох ногах, явили враз мені:

Мов тлумлячи мерців, проходив він землею,

Ворожий світові, по снігу та багні.

Тут ще один старий на зміну жебракові

З’явився, як двійник, він з того ж мав прийти

Пекельного житла: привиддя бароккові

Верстали спільний шлях до темної мети.

Оця низотна гра — кому була потрібна?

Який злий випадок на розум важив мій?

Я сім разів лічив — і сім разів несхибно

Назустріч поспішав недобрий цей старий!

Напевне, видасться тривога ця смішною

Тому, хто не здригавсь, як я, серед імли,

Хто не стрічав семи старих перед собою.

Щось вічне у собі потвори ті несли!

Чи міг я восьмого вбачати мить єдину —

Щонайлихішого з фатальних двійників,

Гидкого Фенікса, собі ж і батька, й сина? —

Я від пекельного кортежу зір одвів.

Додому я прийшов у лютому одчаї,

І двоїну згадав у погляді п’яниць,

І болем мучився, знеможений до краю,

Безглуздям зранений і жаром таємниць!

Даремно розум мій хапався до штурвала —

Руїнний ураган ані на мить не стих;

Моя душа без щогл, як баржа, танцювала

Серед страхітних хвиль, на безмірах морських!

(З французької переклав Михайло Москаленко)

Шарль Бодлер. Паризькі картини.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.