Шарль Бодлер. Смуток Селени

Селена дивиться із мрійністю гіркою;

Красуню в подушках нагадує вона,

Що пестить перед сном недбалою рукою

Свою розкішну грудь, задумлива й сумна.

На спині лагідних лавин вона вмирає,

Вмліває в довгому екстазі небуття;

По білих візіях, що в небо йдуть безкрає,

Очима ясними поводить, як дитя.

Коли вона сльозу на темну землю ронить,

Поет, який не спить і дух від сну боронить,

Знаходить блискітку серед росистих трав,

І в порожнечу рук бере той світ помалу,

І в серце ту сльозу, подібну до опалу,

Ховає, щоб її зір сонця не дістав.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.