Забрів я в голий край,
пустельний і безводий,
І гірко нарікав на марноту
природи,
І йшов на манівці;
сповільнюючи крок,
Об серце я гострив ножа своїх
думок,—
Аж серед полудня уздрів над
головою
Подобу видива чи хмари
грозової,
Що зграю демонів огидливих
несла,
Жорстоких карликів,
розсіювачів зла.
Угледівши мене, вони
перезирнулись,
Мов божевільного зустріли в
шумі вулиць;
Почув я стишене їх шепотіння й
сміх
Під хитрий переморг личин отих
лихих:
«Дивімось досхочу на цю
карикатуру —
Як Гамлетову він наслідує
натуру,
І чуб розвихрений, і в погляді
печаль!
Нікчему бачити — чи не великий
жаль? —
Цього негідника, гульвісу й
марнотрата,
Свою він, бачте, роль
мистецьки вміє грати,
Жадаючи, щоб спів його
заворожив
І квіти, і струмки, і мушок, і
орлів,
І навіть нам, творцям відомих
рубрик, радий
Він виголошувать гучні свої
тиради!»
Я міг би (гордощі мої — немов
гора,
І що їм демонська несосвітенна
гра?)
Свій зір до іншого звернути
небокраю,
Якби не постеріг серед жахної
зграї
Злочинство, здатне день
перемінити в ніч!
Моя володарка з божистим
сяйвом віч
Над розпачем моїм сміялась
разом з ними
І часом тішила їх ласками
брудними.
(З французької переклав Михайло Москаленко)
Шарль Бодлер. Квіти зла.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар