Кожна розмова про американську поетесу Емілі
Дікінсон традиційно починається з її унікальної, загадкової біографії. Ця
біографія унікальна майже повною відсутністю подій. А її загадка полягає в
позірній несумісності схимницького й одноманітного існування посередньо
освіченої старої діви з драматизмом і сміливістю почуттів, втілених у її
віршах, та оригінальністю роздумів, котрі вибудовуються в цілком окреслену
філософію життя, яка була не тільки сміливіша за умоглядні побудови деяких тогочасних
літераторів і мислителів, але й набагато випереджала сам час.
Події цієї
біографії можна б умістити в декілька речень. Адже серйозних суспільних
катаклізмів, яких зазнавала Америка в середині XIX століття, релігійних і
політичних дискусій, бурхливого розвитку промисловості, а відтак болісного
руйнування патріархальної ментальності; аболіціонізму, загибелі Джона Брауна
у 1859-ому, нарешті громадянської війни Півночі й Півдня (1861—1865) Емілі
Дікінсон, здається, просто не помітила. Про більшість колег-письменників,
творців так званого «американського ренесансу» середини минулого століття, вона
не мала чіткого уявлення.
