Константенові
Гісу
І
Із темрявої далечіні
Нечасто смертному сяйне
Жахітний краєвид, що нині
Уранці полонив мене.
Сновиддя, мов чудесна повість,
Плоди химерливих уяв!
І я рослинну барокковість
Оцих видовищ проклинав.
Я власну смакував картину,
Митець гордливий і радий —
Одноманітність п’яну й плинну
Металу, мармуру, води;
Палаци без кінця і краю,
Аркад і сходів Вавілон;
Звергались буйно водограї
У тьмяно-золотий затон;
Там водоспади небувалий
Ламали свій криштальний плин
І, люто зблиснувши, спадали
З іскристих металевих стін;
І не дерева — колонади
Ховали прозірні ставки;
Там віддзеркалені наяди
Мінилися, немов жінки;
Там шаленіли сині хвилі
Поміж рожевих узбереж,
Простертих на мільйонні милі,
До всесвіту найдальших меж;
Там камені — магічна знада
Води шумкої, диво з див;
Великі сяючі свічада,
Що власний спалах засліпив!
Безмовні Ганги первозданні
Згори, з небесної габи
До діамантової хлані
Ронили урн своїх скарби.
Як архітектор всіх феєрій,
Над планами своїми пан,
Крізь кам’яних тунелів двері
Я гнав покірний океан;
Мінились райдуги яскраві,
І не чорніла жодна тінь;
Палав коштовний плин в оправі
Кристалізованих промінь —
Та жодне сонце там не грало,
Не виснуло над синім днем
І дивовиж не осявало,
Що блискали своїм вогнем!
І над огромом тла хисткого
(Немає видива жахніш:
Для зору — все, для вух —
нічого!)
Стояла вічна тиша тиш.
II
Прокинувшись, з чуттям нудоти
Я вздрів житло своє страшне,
І в душу прокляті гризоти
Вп’ялися, ранячи мене.
Жалобний маятник, як досі,
Видзвонював несхибний хід,
І небо сутінню лилося
На зболений, закутий світ.
(З французької переклав Михайло Москаленко)
Шарль Бодлер. Паризькі картини.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар