Надходить час, коли стебло
співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в
тишині;
Мелодій повіви зринають
запашні,
Меланхолійний вальс та
очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в
тишині,
І серце скрипки десь тремкоче
стоголосне.
Меланхолійний вальс та
очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і
смутні.
І серце скрипки десь тремкоче
стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить
і в сні!
Як вівтар, небеса високі і
смутні,
Упало в кров свою світило
життєносне.
Те серце, що труну ненавидить
і в сні,
З минувшини бере світання
високосне,
Упало в кров свою світило
життєносне,
Та сяє, мов потир, твоє лице
мені.
(З французької переклав Дмитро Павличко)
Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар