Шарль Бодлер. Сплін

Як небеса тяжать, мов покришка сталева,

Над духом плачущим, офірою терзань,

Як поміж хмарами згасають сонця мрева,

І чорним день стає, мов ночі темна хлань,

Як обертається земля в страшну могилу,

В тюремну камеру, звідкіль, немов лилик,

Б’ючись крильми об мур, об стелю надігнилу,

Надія відліта на чийсь протяжний крик,

Як струмені дощу, немов залізні грати

Великої тюрми, ряхтять оддалеки,

Як зграї павуків приходять натягати

В глибинах наших душ ненависні сітки,

Тоді підскакують раптово люті дзвони,

І в небо стьмарене страхітливо ревуть,

Мов духи мандрівні, що стогони й прокльони

Зригають на свою неприкаянну путь;

І довгий катафалк з блискучими дверима

Проходить у душі; подолана давно

Надія хлипає, й розпука нещадима

Встромляє в череп мій прачорне знамено.

(З французької переклав Дмитро Павличко)

Шарль Бодлер. Сплін та ідеал.

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.