Тобі, одній Тобі, молюся я,
любове,
Із прірви чорної, куди я
серцем впав.
Свинцевий обрій тут все
сірістю заткав,
І світ похмурий тут хули і
жаху повен.
Півроку сонце тут зі стиглістю
мерця,
А ще півроку — ніч, безживна,
захолола.
Земля така пуста, земля, як
полюс, гола —
Ніде ні звіра, ні трави, ні
деревця.
Жаху страшнішого ніде немає в
світі,
Мороз жорстокості, та сонце,
що не світить,
Та нескінченна ніч — Хаос, як
світ, старий.
І чорно заздрю я останній із
тварин,
Що западає в сон і в сплячці
не питає,
Коли повільний Час клубок свій
розмотає.
(З французької переклав Іван Світличний)
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар