Шарль Бодлер. Сплін

Я в царстві непогоди і дощів володар;

Хоч молод, а вже старець; наймит, хоч господар.

Погорджуючи лестю слуг всіх безгранично,

З кіньми своїми, з псами нудиться цар вічно.

Ніщо його не тішить: лови, ні соколи,

Ні люд, що коло замку мре по власній воли.

Співає даром блазень співи сміхотворні.

З чола в царя не вступляться вже тіні чорні.

Для нього ложе з цвітів має запах гробу;

А женщини, що раді всім у кожну добу,

Не блиснуть наготою, чаром тіла свого

Так, щоб збудити осміх в кістяка живого.

Мудрець, що злото з глини випалити в силі,

Не випалить вже з царських ран їдкої гнилі.

В кривавих навіть парнях римського деспота,

Що то до них на старість є в царів охота,

Глуха душа в живім тім трупі не проснеться,

Де в жилах замість крові зелень Лети ллється.

(З французької переклав Василь Щурат)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.