Емілі Дікінсон. 70 ("Їй назва — Арктур. Але я...")

Їй назва — Арктур. Але я

Все зву її — Зорею.

Чому Наука грубо так

Усюди ніс стромляє?

На луках квітку я знайду —

Зі скельцем монстр новітній

Вже їй рахує пелюстки —

Ув’язненій в робітні.

Колись — любила я в траві

Метеликів ловити.

А нині він пришпилив їх

На стінах в кабінеті!

Він зве Зенітом Небеса

І навіть край куди я

Потраплю — свій скінчивши шлях

На малі він змалює.

А що як Полюси його

Зірвуться з місця й будуть

Скакать м’ячем? Готова я

І до такого чуда.

Чи в Царствіє Небесне теж

Внесе Наука зміни?

Та діти Божі слугувать

Цій моді не повинні!

Я вірю: Бог свою дочку

Візьме таку як є —

І старосвітську й нетямку —

У лоно у своє.

(З англійської переклав Олександр Гриценко)

Джерело: Дікінсон Емілі. Лірика (Перлини світової класики) / упор. та передмова С. Д. Павличко; пер. з англ. М. Гамблевич, О. Гриценко, О. Зуєвський, Є. Кононенко, Г. Кочур, Д. Павличко, М. Стріха, С. Ткаченко ; худож. оформ. В. Мітченко. — Київ: Дніпро, 1991. — 301 с.