Емілі Дікінсон. 79 ("Рушати до неба?...")

Рушати до неба?

Не знаю коли...

І як — молю — не питай

Бо я боюся й подумати — де

Проляже дорога та!

Рушати до неба! —

Похмурі слова...

Однак всі ми підем туди.

Так — пастирем гнаний — додому верта

Покірний потік череди.

А може вже час і на тебе?

Хто зна...

Якщо ти потрапиш раніш

До неба — місцинку мені збережи

Обіч двох рідних душ.

Благенького савана досить мені

І скромного досить «вінця» —

Бо тим хто вертає в Домівку свою Пишність —

не до лиця.

Як добре що я в це не вірю —

Бо це б вкоротило моє

Життя — а тим часом — на грішній Землі

Ще стільки цікавого є!

Як добре що вірили щиро в це ті

Кого я вже більше не стріну

Бо якось — ясного осіннього дня —

Назавжди лягли вони в глину.

(З англійської переклав Олександр Гриценко)

 

Джерело: Дікінсон Емілі. Лірика (Перлини світової класики) / упор. та передмова С. Д. Павличко; пер. з англ. М. Гамблевич, О. Гриценко, О. Зуєвський, Є. Кононенко, Г. Кочур, Д. Павличко, М. Стріха, С. Ткаченко ; худож. оформ. В. Мітченко. — Київ: Дніпро, 1991. — 301 с.