Шарль Бодлер. Сплін

Коли нас душить хмар тяженне віко

Й душа квилить у лазурях нудьги,

А день сумний, як ніч, понуро й дико

Край неба блима й плаче навкруги;

Коли весь світ — немов в’язниця хмура,

Де мрія кажаном летить у тьму,

Щораз черкається крилом об мура

І тім’ям в стелю б’ється, в гниль саму;

Коли кругом, мов велетенські грати,

Розпустить дощ свої тонкі цівки,

І павуки, бридкі та волохаті,

Протягнуть аж у мозок ниточки —

Зненацька дзвони, навіжені дзвони

Заскачуть і завиють, загудуть,

Мов безпричальних духів легіони,

Що вічно стогнуть, загубивши путь...

І мари, мари, без музик, без звука,

Проносяться в душі. Нема надій.

Над черепом пониклим люта Мука

Уже становить чорний прапор свій.

(З французької переклав Михайло Драй-Хмара)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.