Єдина, люблена, пожалься! Я
благаю
Тебе у млі пучин, куди упав
мій дух.
Даль наче з олива, похмурий
світ заглух
І жах з блюзнірствами пливе
вночі без краю.
Шість місяців стоїть тут сонце
без тепла
І другі шість пітьма вгортає
все, владарна;
Голіший тут простір, аніж
земля полярна;
Ні звірів, ні струмків, ні
лісу, ні зела!
О так, нема в світах жахнішого
нічого,
Як сковуюча лють світила
льодового,
Як ніч, що з Хаосом споріднена
старим;
Найнижчим заздрю я тваринам:
навіть їм
Зануритися в сон, тупий і
темний, вільно —
Спадає часу нить так довго,
так повільно!
(З французької переклав Михайло Зеров (Орест))
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар