Він — привид, цей скелет, і на
чолі своєму,
Весь голий, має він жахливу
діадему,
Гротескно нап’яту. Ногами,
навмання
Худого він жене примарного
коня,
Апокаліпси тінь, який шалено
рине
І з ніздер вергає, мов
епілептик, піни
І топче копитом простір з
кінця в кінець.
Мечем палаючим розмахує їздець
Над людом без ім’я, що падає,
безжально
Роздавлений конем, і мчиться
тріумфально,
Мов володар, який домен свій
навістив,
Холодним цвинтарем, що обрії
залив
І де покояться при сяйвах
сонця білих
Народи всіх часів, нових і відшумілих.
(З французької переклав Михайло Зеров (Орест))
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар