Шарль Бодлер. Сплін

Коли низьке й важке, мов віко, небо висне,

І стогне жертва-дух у лазурях нудьги,

І сірий горизонт все довкруги затисне,

І чорний день — як ніч-жалоба навкруги;

Коли земля — тюрма, і серед сірих мурів

Наївним лиликом у мороці густім

Безсилими крильми Надія б'є в похмурій

Могилі з чотирьох прогнило-сірих стін;

Коли осінній дощ потоками густими,

Мов грати, довкруги снує й снує цівки,

І денно й нощно тчуть тенета павутини

У мозку нашому ненатлі павуки;

Всі дзвони ревма враз задзвонять, оглашенні,

Шлючи на небеса мольби й жалі свої,

Як душі грішників, ніким не прихищенні,

Як неприкаяні заброди-скиглії,—

І попливе в душі, мов при церковних свічах,

Великий похорон; Надія на страстях

Заплаче, зранена, а деспотичний Відчай

Над черепом моїм підніме чорний стяг.

(З французької переклав Іван Світличний)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.