Шарль Бодлер. Сплін

Я — мов король в краю занудливих дощів.

Юнак зістарілий, силач, що зледащів,

Він скніє день крізь день між челяді, неначе

Між бестій, і його не тішить гвалт собачий,

Ні соколиний лет, ні скритна дичина,

Ані вселенський мор, що чути з-під вікна,

Ні блазня виверти, ні дотеп недолугий —

Ніщо не притлумить жорстокої недуги,

І ложе постає подобою труни,

І дами (королів обожнюють вони),

Спокуси, грації, принади туалету

Не зваблюють нічим шляхетного скелету.

Алхімік, що з багна творив йому дива,

Не звуглить тіла: в нім ледь-ледь душа жива.

І ванни кров’яні, що від епохи Риму,

Як ліки, славляться між кволими й старими,

Не відживлять його: не кров, а Лета в нім

Застигла спокоєм у тілі крижанім.

(З французької переклав Іван Світличний)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.