Шарль Бодлер. Лебідь (диптих)

І

Андромахо, про тебе я думаю нині!

Велич горя твого і твій біль я відчув.

Гіркота самотини, і сльози вдовині,

І струмок Сімоент, що розбух од плачу, —

Все відбилось в уяві, як в дзеркалі річки

Міст новий Карузель... Жаль, зникає старе!

Одмінив мій Париж і обличчя, і звички,

Серце ж людське незмінне, допоки не вмре.

Пам’ять чіпко збирає минуле докупи:

Бита цегла карнизів в калюжах гнилих,

Цвіль зелена на плитах, убогі халупи

Та лахмітників рам’я строкате круг них.

Тут звіринець стояв. І якось на світанку,

Коли сходило сонце, холодне й ясне,

Коли Труд, вимітаючи бруд до останку.

Гнав курний ураган через місто тісне, —

Лебідь вийшов сюди — певно, вирвався з клітки,

Перетинчасті лапки чіплялись за брук.

По шорстких хідниках біле пір’я волік він,

Спрагло дзьоб розтуляв, аж заходивсь од мук.

Бив він дужими крильми — з жалю і розпуки,

Марив озером рідним і хрипко тужив:

«Де гроза?! Геть на волю з липкої багнюки!»

І здалось, що Овідіїв міф тут ожив,

Що із пітьми віків поривався той лебідь

Із душею людською в бездушну блакить, —

Мовби кидав докори він богові в небі

З пересохлого дна кам’яної ріки.

II

Так, змінився Париж! Я ж незмінно печальний.

І палаци нові, й передмістя старі —

Все облудне якесь, лиш єдино реальний

Тягар спогадів-брил, що нависли вгорі.

Лувр... І в серці озвалися лебедя скрики,

Він — неначе вигнанець в чужій стороні,

Весь у вічнім жаданні, смішний і великий,

Як і ти, Андромахо. У Пірра в ярмі,

Де на глум тебе кинула доля байдужа,

Похилилася низько, зболіла й марна,

Удова безутішна преславного мужа,

А звелася — ой леле! — Гелена жона...

...Негритянка сухотна бреде через осінь,

У душі несе біль невигойний оман,

Її погляд безтямний шукає кокосів,

А розтулені губи хапають туман.

Так! Я з тими, хто кинув надії плекати

Назавжди! Назавжди! Їх відринув цей світ,

Їх вовчиця-Скорбота пригріла, як мати,

Їхні сироти-діти — як висохлий цвіт.

І у нетрях часу з ними дух мій витає,

Там, де Спогад у ріг без угаву сурмить.

Згадуй тих, хто у вирі життя потопає,

Багатьох, багатьох іще... Згадуй щомить!

(З французької переклав Севір Нікіташенко)

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.