Під пишним портиком я жив.
Сяйної днини
Там грало сонце вод мільйонами
вогнів;
Величний мій палац колонами
яскрів,
Мов грот базальтовий вечірньої
години.
Там хвилі, пестячи небес ясні
картини,
Єднали в дивний гімн
всепереможний спів
Могутніх вод морських і клекіт
кольорів,
Що відбивалися в очах моїх без
зміни.
Серед блакиті, хвиль і мирних
берегів —
Це там, це там я жив, пив
холод насолоди!
Невільник голий мій, що в
пахощах п’янів,
Віть пальмову ледь-ледь хитав
для прохолоди
І думав про одне — розгадував
невміло
Палюче таїнство, що так мені
боліло.
(З французької переклав Іван Петровцій)
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар