О музо строф моїх, улюбленко
чертогів,
Як в січні спущений із ланцюга
Борей
Мете печально сніг у темряві
ночей,
Хоч скіпку маєш ти зігріти
змерзлі ноги?
Як, гріючись, стаєш ти
мармуром плечей
До місяця й тремтиш од холоду,
знемоги,
Чи з голубих склепінь у
Гаманець убогий
Упав хоч гріш коли тобі од
щедрих фей?
Щоб хліба роздобуть, покинувши
палати,
Безвірна, «Вірую» ти змушена співати,
Кадилом, як малий послугувач,
махать,
Чи стать штукаркою, де голу
всяк би лапав,
Й крізь сльози відчаю незримі
реготать,
Втішаючи тупих, бездарних
перодряпів.
(З французької переклав Дмитро Паламарчук)
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар