Колись в монастирях на божниках
сіяли
Святої істини зображення святі
І гріли келії холодні, як
підвали,
І затишок несли суворій
наготі.
В той вік, коли Христа засіви
квітували,
Ченці, забуті вже у марній
суєті,
По склепах цвинтарних жили і
малювали,
Прославлюючи смерть в душевній
простоті.
Душа моя — мій склеп, де я,
чернець ледачий,
В недбалості живу, відколи
світ побачив,
А в келії бридкій убозтва й
досі слід.
Коли ж ти вимучиш, ледачий
фарисею,
З живого видива нікчемності
своєї
Здобуток рук своїх і свого
серця плід?
(З французької переклав Дмитро Паламарчук)
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар