Шарль Бодлер. Краса

Як мрія з каменю, о смертні, я прекрасна,

І грудь моя, якій чужа є ваша кров,

Співцям покірливим навіює любов,

Що, як матерія, німа і повсякчасна.

Мені незнаний плач, і сміх мій не бринів,

Ненавиджу я рух, що лінії ламає,

В лазурі — мій престол, я сфінкс, я є безкрає,

Я — серце снігове і білість лебедів.

Поети, бачачи, як гордо і сановно

Палатам гордим я даю повітря в дар,

Навчанню строгому присвятяться жертовно;

Бо посідаю я, щоб їх живити жар.

Свічада, де земля і світ стають урочі:

Мої сіяючі, мої широкі очі!

(З французької переклав Михайло Зеров (Орест))

Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.