Вогонь, що був палав для нас,
утішних,
Смерть і Недуга люто попелять.
Від цих очей, таких палких і
ніжних,
Від уст, з яких спливала
благодать,
Від поцілунків, як бальзам,
могутніх,
Що порив окриляли нам живий,
Зостався — о скорбото дум
отрутних! —
Лише малюнок, в барвах трьох,
блідий,
Що, як і я, вмирає самотинно —
Час, старець грубий, в злобі
безчуття
Його крилом стирає
щогодинно...
Нищителю Мистецтва і Життя!
Ти в пам’яті не вб’єш колись
яскраву,
Мої минулі радощі і славу!
(З французької переклав Михайло Зеров (Орест))
Джерело: Шарль Бодлер. Поезії. - К., Дніпро, 1989.
Немає коментарів:
Дописати коментар